Сьогодні коридори коледжу були особливими. Не через свято в календарі — через людей у вишиванках, у яких зібрано щось значно більше, ніж орнамент.
У когось — вишиванка від мами чи бабусі, у когось — перша власна, обрана серцем. Але кожна сьогодні звучала по-своєму: про дім, пам’ять, силу, дитинство, рідних і Україну.
День вишиванки — це не про дрес-код. Це про відчуття, що ми маємо щось спільне й дуже цінне, навіть у зовсім різних поколіннях і характерах.
Сьогодні вишитими стрічками також були вшановані пам’ятні дошки наших викладачів і випускників, які загинули у війні за Україну. Це тиха, але дуже важлива пам’ять про людей, завдяки яким ми можемо носити вишиванку під мирним небом
